Переводы стихотворений Ханана Токаревича на украинский язык

Переводы на украинский язык Валентины Чайковской

ДОРОГА ДОДОМУ
(вільний переклад одноіменного вірша Ханана Токаревича)

А нам і не снилось, що так повернеться,
Що книга блукань в певний час перерветься...
І ми, як птахів перелітних ватага,
Осядем в пустелі, знемігши від спраги.

О, Книга! Ти вічна! Є тільки питання —
Спадають на землю, мов роси ці ранні.
А сонце здіймається, згодом сідає...
Життя, мов пісок, що крізь пальці тікає.

Лише б увійти, долетіть, закохатись!
За мрію боротися і не здаватись!
Пізнати у змісті космічну основу,
Щоб знову життя повернулося, знову...

ОРИГИНАЛ

ХАНАН ТОКАРЕВИЧ
ДОРОГА ДОМОЙ
А нам и не снилось, что так повернется,
Что книга скитаний когда-то прервется.
И мы, словно птиц перелетная стая,
Осядем в песок, от жары изнывая.

О, вечная книга! Здесь только вопросы
Спадают на землю, как тихие росы.
И солнце садится, и солнце восходит,
И жизнь, как песок, через пальцы уходит.

О, только б дойти, добежать и влюбиться,
Мечтать и сражаться, но не покориться.
Понять этот смысл почти неземного,
Чтоб жизнь повторялась снова и снова.

ТОБІ
(вільний переклад вірша Ханана Токаревича)

Та невже це тільки дивний сон,
Де по променю біжить дорога?
Ніби дзвоновий тремкий полон,
Тільки лиш душі п'янка тривога.

Ось і ти на роздоріжжі літ,
Мов без слів прощаєшся очима...
То злітає яблуневий цвіт,
То зима вже дихає незримо.

Тінь надії на обриві зла,
Щемний дотик серця до долоні,
Збігла мить, та й річкою втекла,
І пророчить забуття спросоння...

ОРИГИНАЛ

ТЕБЕ

Неужели это только сон,
Где лучом очерчена дорога,
И щемящий колокольный звон
Только лишь души моей тревога...

Тень надежды у обрыва зла,
Трепетной руки прикосновенье.
Жизнь, что речка, быстро протекла,
Предрекая скорое забвенье.

Вот и ты на перепутье лет,
Глаз твоих безмолвное прощанье,
И опавший яблоневый цвет,
И зимы холодное дыханье.

НІЧНИЙ ЕКСПРОМТ
(вільний переклад вірша Ханана Токаревича)

Переді мною чистий аркуш... Стежу
За летом дум вже пройденого дня:
Ось ллється кров, і стяг прикрасив вежу,
І Бог війни злітає на коня.

Шалений вітер захмелів з погоні,
Вже лютий ворог помсти смак пізнав,
Чому ж бредуть такі понурі коні
В розбитий досвіток по росах трав?

Дивлюсь на аркуш чистий, бачу знову,
Як пестить інший любу в сяйві зір —
Картинний принц, заїзжий Казанова,
Цнотливих і сліпих сердець кумир…

А ось стою я на краю долини.
З ромашок килим, хвилювання вир...
Повітряних кульбаб легкі перини
Сплітає вітер у казковий взір.

Переді мною чистий аркуш білий,
Стрічає схід трава в росі сторіч,
Ще тільки мить — додасть відвага сили,
І напишу, що має слушність ніч.

ОРИГИНАЛ

НОЧНОЙ ЭКСПРОМТ

Передо мною чистый лист бумаги…
Роятся мысли прожитого дня:
Вот льется кровь, над башней реют флаги,
И Бог войны взлетает на коня.

Пьянящий ветер бешеной погони,
Враг отомщен, но радости в том нет.
Бредут понуро загнанные кони
Опять встречать расколотый рассвет.

Смотрю на лист, и чудится мне снова
Тот вечер, где другой тебя ласкал –
Картинный принц, заезжий Казанова,
Слепых сердец наивных идеал.

А вот стою я на краю долины.
Ромашковый чарующий ковёр
И одуванчиков воздушные перины
Сплетает ветер в сказочный узор.

Передо мною чистый лист бумаги.
Восход встречает сонная трава.
Еще чуть-чуть я наберусь отваги
И напишу, как ночь была права.

БЛУКАЮЧІ ЗІРКИ
(вільний переклад вірша Ханана Токаревича)

Крізь роки тебе кличу я знову
Нестрімким покаянням рядків
І молю на прощання: “Дай слово —
Зором, подихом, рухом тремким”.

На краю де живе безнадія,
Самота у страхіть на межі,
Чи у серці зумів би знайти я
Місце поміж уламків душі?

Всі прозріння у долю проллються.
Я шукав тебе тисячі літ!
Дві зорі над землею здіймуться,
І запалять світанками світ.

Дай до щік притулити долоні,
І від щастя завмерти на мить,
Впасти зіркою дивних симфоній,
Доторкнувшись до тебе — згоріть...

ОРИГИНАЛ

БЛУЖДАЮЩИЕ ЗВЁЗДЫ

Сквозь года я зову тебя снова
Покаяньем неспешной строки.
Дать прошу мне последнее слово
Взглядом, вздохом, движеньем руки.

На краю безнадёжного жеста,
Одиночества, страха и лжи
В твоём сердце найду ли я место
Средь обломков разбитой души?

Предсказанье прольётся судьбою.
Я искал тебя тысячи лет.
Две звезды высоко над землёю
Неземной зажигают рассвет.

Дай к ладоням прижаться щекою
И от счастья на миг замереть,
И сорвавшейся с неба звездою,
До тебя, дотянувшись, сгореть.

ПОГОВОРІМО
(вільний переклад вірша Ханана Токаревича “Давай поговорим”)

Ми забутії сни в опустілім саду,
Нам так зимно у нім, дай тебе обійму,
І розвію теплом всі немилі жалі,
Вже в світанки ті нам не вернутися, ні...
Видається, що там, де навкруг снігопад,
За мовчанням років наші душі летять,
За межею, де віхоли віють невлад —
Лиш один тільки друг у спасінні, як брат.
Де ж узяти нам сил, щоб почати все знов?
Так нелегко забуть кожний крок від основ...
В тім саду всі доріжки зима замела,
Та й зостався лиш попіл, де ватра була.
Ми йдемо просто так, без мети, навмання,
Осідають сніжинки на наше вбрання.
Ми забутії сни в опустілім саду,
Нам так зимно у нім, дай тебе обійму...

ОРИГИНАЛ

ДАВАЙ ПОГОВОРИМ

Мы забытые сны в опустевшем саду,
Нам так холодно в нём, дай, тебя обниму,
Вновь согрею теплом налетевшую грусть.
Я в ушедший рассвет никогда не вернусь.
И всё кажется, там, где кружит снегопад,
За безмолвием лет наши души летят,
За незримою кромкой бушующих вьюг,
Где спасенье несёт только преданный друг.
Где же силы нам взять, всё сначала начать?
Нелегко в один миг всё забыть, потерять.
В том саду все дорожки зима замела,
Лишь чернеет в костре отгоревшем зола.
Мы бесцельно бредём, просто так, наугад,
А над нами снежинки, как прежде, парят.
Мы забытые сны в опустевшем саду,
Нам так холодно в нём, дай, тебя обниму.